Укладання бібліографії
Ефективність та швидкість формування списку використаних джерел залежить від вміння автора визначати необхідний обсяг матеріалу для опрацювання та вивчення обраної теми дослідження, а також від навичок роботи з інформацією (визначення ключових слів, пошук достовірних джерел, критичне осмислення та структурування інформації).
Головне правило укладання бібліографії під час опрацювання джерел для наукової роботи: фіксувати вихідні дані усіх цитованих у роботі джерел (автора, назву, місце та рік видання, видавництво, сторінки тощо) на етапі підготовки та безпосереднього написання роботи, а не її завершення. Варто формувати джерела, які опрацьовуєте, в алфавітному порядку. Це допоможе зекономити час, спростить укладання списку цитованих, згадуваних у роботі та опрацьованих джерел.
Список використаних джерел / використаної літератури / посилань є переліком бібліографічних описів джерел, використаних або процитованих у роботі. Бібліографічний опис джерела – це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину або групу документів, наведених за визначеними правилами, призначеними для загальної характеристики та ідентифікації документа (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006).
ПРИКЛАД:
Шліхта Н. Основи академічного письма: методичні рекомендації та програма курсу / Н. Шліхта, І. Шліхта. – К., 2016. – 61 с. (бібліографічний опис за ДСТУ 2006 року)
Шліхта Н., Шліхта І. Основи академічного письма: методичні рекомендації та програма курсу. К., 2016. 61 с. (бібліографічний опис за ДСТУ 2015 року)
Бібліографічні відомості про цитовані або згадувані в тексті документи на будь-яких носіях інформації, що є об’єктами бібліографічного посилання, мають бути достатніми для їхньої загальної характеристики, ідентифікування та пошуку (ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання»).
Правила оформлення за ДСТУ. Бібліографічні описи у списку використаних джерел оформлюються відповідно до ДСТУ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»або ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація. Бібліографічне посилання». Загальні положення та правила складання». Вибір стандарту залежить від затверджених вимог до оформлення статей (тез), дисертацій, наукових, навчально-методичних праць, кваліфікаційних робіт тощо.
Приклади оформлення списку використаної літератури за ДСТУ 7.1:2006
Приклади оформлення списку використаної літератури за ДСТУ 8302:2015
Види розташування бібліографічних описів у списку використаних джерел. Для зручності користування перелік використаних джерел систематизується у певному порядку. Кожне джерело у бібліографічних списках потрібно пронумерувати: порядковий номер ставиться перед бібліографічним описом і відокремлюється від нього крапкою. Залежно від характеру роботи можливі 3 варіанти розташування бібліографічних описів у списках: алфавітне, хронологічне та тематичне. Найчастіше джерела розташовують в алфавітному порядку.
Сформований перелік називають «Список використаної літератури» або «Список використаних джерел». Список наводиться після основного тексту, його назва вказується без лапок, у кінці не ставиться крапка.
Автор визначає зміст списку використаних джерел та їх кількість. Як правило, обсяг списку не повинен перевищувати 5 % обсягу рукопису. Особлива увага приділяється відображенню літератури останніх 3–5 років, що свідчить про актуальність роботи та проінформованість автора про сучасний стан досліджуваної теми.
Алфавітне розташування літератури у бібліографічних списках передбачає розміщення бібліографічних описів чітко за алфавітом прізвищ та ініціалів авторів або перших слів назв за принципом «слово за словом». У назвах, що починаються з прийменників чи артиклів, останні розглядаються як окремі слова.
Основні правила алфавітного розміщення бібліографічних описів:
- за умови збігу прізвищ джерела розміщуються за алфавітом ініціалів;
- за умови збігу прізвищ та ініціалів авторів – за алфавітом праць;
- праці одного автора – за алфавітом першого слова назви окремих творів;
- за умови збігу першого слова назви джерел – за алфавітом другого слова і так далі;
- джерела різними мовами – спочатку українською (російською) мовою чи мовами з кириличним алфавітом, потім мовами з латинською графікою.
Хронологічне розташування літератури у бібліографічних списках передбачає розміщення бібліографічних описів документів за хронологією їхнього опублікування (написання). Хронологічне розміщення бібліографічних описів часто застосовують у бібліографічних списках використаної літератури та в тематичних списках, що включають офіційні матеріали або перелік праць одного автора.
Бібліографічні описи документів, опублікованих (написаних) в одному році, розміщують в алфавітному порядку. У деяких випадках вони можуть розміщуватися в зворотньохронологічному порядку – від останніх публікацій до перших. Хронологічне розміщення бібліографічних описів дозволяє показати динаміку розвитку напряму науки, діяльності вченого, наукової школи та ін.
Тематичне розташування літератури у бібліографічних списках рекомендується:
- для великих за обсягом бібліографічних списків за певними темами;
- для невеликих за обсягом рекомендаційних списків;
- коли бібліографічні записи доцільно згрупувати відповідно до структури видання (розділів, глав, параграфів тощо).
Основні правила тематичного розміщення бібліографічних описів:
- бібліографічні описи у прикнижному та пристатейному бібліографічному списку групують за тематичними розділами в їхній логічній послідовності та співвідношенні: бібліографічні описи документів з певної теми чи проблеми виокремлюють у самостійні рубрики;
- усередині кожної рубрики найчастіше бібліографічні описи розміщують за алфавітом прізвищ авторів або перших слів назви;
- можливе розміщення бібліографічних описів за видами та типами видань: книги, статті, офіційні видання, довідники, підручники тощо.